• За бабло буду ебашить, как Израиль Палестину!

    lave

     

    (c) PSRec, 2008

  • Відношення до відношень до речей

    42ff497ba9

    “Still lemon pepper on my motherfucking wings.” R.R.

    Вітаю, шановні пацієнти. Сьогоднішня дискусія присвячена нашому відношенню до речей і суспільних ситуацій. Сподіваюсь, все не так нудно, як звучить, і мені вдасться закінчити цей допис. Адже попередні два записи під назвами “Бюро магічних послуг. Книга перша” та “Йобані німці” поки-що не побачили світ і припадають пилюкою в чернетках.

    Отже, відношення людей до “речей”. Я не про смаки. Смаки це дуже банально, очевидно і стаття про них вміщається  в два горезвісні слова: “кожному своє”. Щоб краще пояснити свою думку хочу розглянути, реальну ситуацію. Я б міг тут абстрагувати про папуасів, яким привезли зубну щітку, але одна моя подруга якось сказала, що я мало говорю особисто про себе. Аналізуючи це, я розумію, чому я цього не роблю:  це певною мірою особисто, не до кінця комфортно, і я не люблю прикрашати. Тим більше, це зачіпає реальних людей і часто створює конфлікти, яких я не люблю, але які так необхідні для нормального існування. Тож давайте розглянемо деякі.

    Реальна ситуація. Ансамбль танцю “Вишиванка” – молодий колектив без особливих правил, замішаний на ентузіазмі певних учасників та особисто керівника. Я беру участь в ньому і хотів би чітко описати своє відношення, оскільки це важливо. Для мене це не хобі, не справа життя, я не хочу, щоб, на моєму надгробку, вирізьбити надпис “він танцював 35 років”, не хочу щоб мене знайомили з людьми зі словами: “Це Янік, він танцюрист”, не хочу вигравати нагород, не хочу брилок в формі чешок та постільну білизну в “народному” мотиві.  Я займаюсь танцями швидше по інерції, через те, що це корисно і розвиває моторику тіла. Також, не зважаючи на все вище сказане, розвиватися в цьому напрямі доволі цікаво, а місцями ще й  весело. Таке моє відношення, сподіваюсь чітко провів лінію.

    Другою дійовою особою цієї ситуації буде місіс… мммм… давайте назвемо її Настею. Настя займається танцями доволі серйозно, очевидно, що прагне танцювати до-поки це буде можливо, сміливо бере на себе будь-які повноваження і, загалом, “все, що пов’язано з танцями” їй не важко. В колективі Настю всі сприймають дуже добре, в тому числі і я, що надає їй відчуття впевненості та комфорту (не те щоб, воно їй конче потрібно). Але ми тут не для психоаналізу. Відношення цієї дівчини до танців мене зовсім не турбує. Навпаки,  для більшості суспільства, таке ставлення швидше характеризує її з кращої сторони. Але є в Настусі один чортик в сумочці, а саме сліпа впевненість, що її відношення правильне. Зрозумійте мене, не “правильне для неї особисто“, а “правильне для всіх нормальних людей“.

    І тут назріває цілком логічний конфлікт світосприйняття, сподіваюсь, ви його вловили. Настю сильно злять мої слова, що репетиції для мене – це лише “кардіо”, а абсолютним героєм для неї є мій брат, який дотанцював номер на сцені, при кожному русі отримуючи укол “шпилькою”.  Розповідає цю історію з фанатичним виразом на обличчі, як приклад справжнього мужньої і правильної поведінки. Хоч, насправді,  // вибач бро // одне посилання перетворює цю захоплюючу історію на здивоване “і шо?”.

    А конфлікт між мною і Настею, правду кажучи, дуже глибинний. Є така річ як толерантність і здатність сприймати не властиві, іноді навіть огидні тобі речі. У мене не викликає проблем ставитися толерантно до майже будь-яких світоглядів, але, взамін, я очікую відповідного ставлення. Але ж ні, Настя вже не зміниться, ну хіба люди змінюються? І взагалі – навіщо це? Кому в голову прийшла ця толерантність, сприйняття один-одного, в колективі всі мають приходити до загального знаменнику, бла-бла. Очевидно, знаменник буває лише “правильний”.

    В житті дуже багато схожих ситуацій, і ось моя Вам порада. Від вас не вимагається схвалювати і ковтати все, чим вас годують, але сказавши звичайне, “дякую, я не голодний”, ви просто дасте цьому людству ще один шанс. Шанс на співіснування зовсім різних людей. Не травмуйте інших всіма тими упередженнями, які заклали у вас батьки, помноженими на суспільні ситуації сумою в десятки років. Уявіть світ, де кожен має право на свою думку, до того часу ,поки вона не заважає хоча-б одній іншій людині. По суті своїй —  утопія, оскільки “самий розумні” навчаться експлуатувати, а ви ж бо змушені сприймати. Але це гарна конструкція, з максимальним комфортом для всіх учасників процесу.

    А тим часом у вас трохи інший світ. Світ, в якому християни скалячи зуби  репетують на гомосексуалістів, при цьому тримаючи свою саму головну книгу, в котрій написано “люби ближнього свого”. І до дисонансу цим особистостям, як вам на велосипеді до найближчої зірки.

  • Ведь всё же просто. Вы либо хотите либо нет. В чём загвоздка?

    tumblr_mvgyb6YtXy1s7frh6o1_500

    “Если вы спросите меня, то этой стране нужно немного меньше мотивации. Мотивированные люди это причина всех проблем. Мошенники. Серийные убийцы. Растлители малолетних, Ортодоксальные христиане. Эти люди высокомотивированные. В любом случае я думаю, что мотивацию переоценивают. Покажите мне ленивого придурка который лежит целый день и смотрит игровые шоу, дрочит член, и я покажу вам того кто причиняет минимум блядских проблем.”

    George Carlin, 2001

    Продовжуючи тему рекомендацій по харчуванню хочу опублікувати тут список всього того що мені треба їсти, щоб ефективно тренуватися.

    Понеділок

    • 8:00 – підйом. Вмитися, вийти провітритися, легка зарядка, 3*7 підтягувань. Випити 500 мл. чистої води;
    • 8.30 –  вівсянка на молоці з яблуком (або бананом) та 2 шматочками гематогену, 500 мл чистої води;
    • 10.15 – невелика порція творогу з джемом (або медом) та печивом з цільних злаків. Чай з лимоном та імбиром і без цукру;
    • 12.30 – силове тренування. До тренування –  порція амінокислот. Після тренування – яблуко + протеїновий коктейль;
    • 15.30 – обід. Перша страва, бурий рис + 300 грам курячого філе, салат, компот.
    • 19.00 – варене яйце з сирим жовтком + салат, порція горіхів, овочі, 5 гр. клітковини, 500 мл. чистої води.
    • 20-00 – порція вітамінів Animal Pak + 500 мл води.
    • 22.30 – вечеря. 300 гр. курячого філе з хлібом без дріжджей, компот.

     

    Далі буде..

  • Якщо треба пояснювати, то не треба пояснювати

    Все відносно. Я не жартую, все дійсно відносно. Хоч ці слова успішно дескридитовані слабо розвинутими особами суспільства, які часто вживають їх щодо чогось надзвичайно банального. Менше з тим, мене не цікавить це пояснювати, тому що це очевидно. Мені цікаво як це використати. Причому використати не для особистого збагачення, маніпулювання людьми чи чогось подібного. Хоч я б був лицеміром якби сказав, що подібним зовсім не цікавлюся. Але в даному випадку сама фраза-теорія містить в собі таку надзвичайну силу, на якій повнію будується ваше сприйняття світу.

    Хочете один невеликий приклад? Отже камінь, звичайний камінь. Подивіться на нього, ще краще візьміть в руки (може ви колись їздили на море і у вас тепер купа каміння в серванті), спробуйте стиснути.  Яке ваше враження? Камінь вам здається надзвичайно твердим і високощільним , правильно? А що якщо я скажу що камінь насправді майже повністю пустий? Скажімо на 99.99%. Ви подивитеся на мене як на на хворого аутизмом, сунете камінь в руку і скажете щось на кшталт “ось же, спробуй, це ж очевидно що він зовсім не пустий”. Ей ні, хлопчики та дівчатка, він лише здається твердим. І насправді до цього може додуматися будь-яка дитина, що вивчає фізику/хімію в 6-7 класі. Тому що камінь, як і все інше, складається з атомів, а кожен атом майже повністю пустий, за виключенням оболонки і ну дуже дрібних внутрішніх елементів. Для порівняння якщо атом це стадіон, то електроном буде муха, що літає всередині. Після такого порівняння, я сподіваюсь, і вам стало очевидно що та тверда каменюка у вас в руках лише здається пустою. Наступним логічним питанням буде “а чому так”? А тому що все відносно. Відносно так званого “середнього світу” де живе і розвивається людина, каміння і дійсно тверде, тому що нам вигідно вважати його твердим. Наш вид розвивався і еволюціонував при середніх швидкостях, середніх розмірах. Саме тому мозку так важко уявити і проаналізувати все що виходить за рамки даної системи відносностей.  Навіщо нам знати що камінь насправді не твердий, невже це допоможе  вбити ним мамонта? А навіщо уявляти що таке швидкість світла, якщо максимальна швидкість антилопи 50 км/год.  Тому камінь і твердий, для вас ;) Авторство собі присвоювати не стану, це мій вільний переказ уривку доповіді генетика-біолога світового рівня Р. Докінза.

    І ось ми, живемо, розвиваємося в даному відносному світі. Найбільш інтелектуальні люди вже навчилися думати за межами рамок нав’язаних природнім відбором. Звідси всі значні відкриття, неймовірні дослідження та тверезе уявлення тих просторів, до яких людство ще не добралося. І мені лише здається,  що ми б досягли значно більшого успіху і якості життя, якби фокусувалися саме на науковому методі, а не на робили конференції присвячені темі “На який день Бог створив папугу”. Хоч тут знову вступає в силу головна ідіома цього допису. Відносно наших предків, які жили по 20 років, найчастіше помирали від хвороб пов’язаних з зубами, ми, сучасні люди, – нещасні. Тому, можливо люди, які хочуть повернутися до середньовіччя і праві частково. Але аж ніяк не по суті, лише по факту.